Про вчителя
Роздуми освітянина про те, як правильно (чи правильніше) готувати вчителя. Я понад 35 років працюю у вищій школі. Останні 20 із них — завідувачем кафедри у НПУ імені М. П. Драгоманова, і вже досить давно дійшов висновку про те, що з ряду причин ми готуємо слабких учителів, а вони, у свою чергу, погано вчать наших дітей тощо.
<…>
Однак очевидно, що справи з підготовкою учителів та викладачів вищої школи, як прийнято нині говорити, «ідуть у неправильному напрямку». Визначальні засади цього явища лежать у відчутному падінні соціальної престижності професії вихователя дитячого садочка, учителя та викладача ВНЗ (далі — учителя). Учитель, навіть у нашій бідній країні, відноситься до малооплачуваних професій.
<…>
Ми усі, разом з державою, не маємо права далі опускати планку якості підготовки учителів. Тому перше питання − це забезпечення учителів достойною зарплатою. І без цього — ніяк.
<…>
З першого питання бачимо пряму протидію елементарній логіці у нещодавно прийнятому Законі України «Про повну загальну середню освіту». Цей закон, серед усього іншого, демонструє надзвичайне бажання законодавця позбутися учителів, які уже отримують пенсію. Однак гадаю, що збереження саме цієї категорії освітян для нас є дуже важливим, особливо для сільської місцевості.
<…>
Відповідно ми усі разом (держава, суспільство, громадяни, бізнес тощо) об’єктивно зацікавлені в тому, щоб наших дітей учили найрозумніші учителі. Оскільки низька заробітна плата робить цю професію непрестижною, то ми повинні знайти інші механізми, які б усе-таки дозволяли відбирати кращих абітурієнтів серед бажаючих стати учителями.
І найперше, що тут можна зробити, це набирати студентів на учительські спеціальності виключно за кошти державного бюджету, одночасно максимально підвищивши для них вступний бал.
______________________________
|