Впровадження ШБІЦ: що на практиці?

     Нині нас часто запитують, чи є якась реакція чиновників на звернення до освітянських інстанцій починаючи з МОН? У відповідь нагадуємо, що раніше неодноразово наголошували на тому, що просувати ШБІЦ до школи потрібно «знизу», не очікуючи на розуміння і добру волю «зверху». На підтвердження коротко про обидва підходи — на практиці.

     Вищі освітянські інстанції мовчать — як завжди вони це робили. Один з обласних департаментів освіти «відфутболив» наше звернення до обласного ІППО; яке спустило листа до свого бібліотекаря (для вирішення?). А бібліотекар вже має нашу систему і активно нею користується.

     Акцентуємо: у зверненні до департаментів містилося прохання ВИРІШИТИ ПИТАННЯ по суті щодо створення обласної мережі пілотних шкіл для впровадження інновації. При цьому виділити кошти, які є у розпорядника. Результат: все тихо спустилося до рівня рядового бібліотекаря, який в принципі не вирішує такі питання. Маємо класичний приклад того, як працює (або не працює) бюрократична «машина».

     Інша подія. Бібліотекар однієї із шкіл району, голова районної асоціації шкільних бібліотекарів, вирушила до районного освітянського начальства: розповіла про ШБІЦ (побачене і почуте на курсах), продемонструвала презентаційні документи, переконала в необхідності і доцільності його впровадження у школі, попросила забезпечити коштами. Результат: керівництво району вирішило забезпечити всі школи інноваційним продуктом. Гроші віднайшлися.

     Обидві події лише підтверджують слова «стукайте — і вам відчинять». Прикро лише, що це доводиться робити самим бібліотекарям. Така наша реальність, так ми реформуємося.

     Поряд з цим, активно говоримо про те, що опорні школи мають стати центрами освітянської потуги регіону, оснащуватися за високим рівнем, бути моделями і платформами для розбудови місцевої мережі закладів. Для цього закупаємо парти, коврики, шафи, комп’ютери, кабінети, інтерактивні дошки, робимо ремонти тощо.
     Це безумовно потрібно, але чи першочергово?

     Забуваємо про головне (що прямо впливає і формує ЗНАННЯ дітей) — інформаційне забезпечення школи. Без нього все перераховане вище втрачає сенс у підвищенні якості освіти, робить сучасні засоби «мертвим» оснащенням. Таким чином проблема реформування, матеріального оснащення шкіл зводиться до питання: на що потрібно насамперед спрямовувати величезні державні кошти, яка ефективність таких витрат?

     Звичайне питання для хорошого господаря. На початку будь-якої справи він зважує черговість, необхідність і обґрунтованість практичних кроків. Але все це — в ХОРОШОГО ГОСПОДАРЯ! Чи може бюджетні гроші — нічиї гроші?

______________________________