Cайт Українського інституту нормативної інформації
Разрыв
Галина МАЛИК, дитяча письменниця, перекладач Галина МАЛИК,
дитяча письменниця, перекладач.
З інтерв’ю «Очуднення» звичного» (витяги),
газета «День», М. Чадюк, № 127-128, 19-20 липня 2019 р.)
 

ТРИМАТИ МОРАЛЬНІ ОРІЄНТИРИ —
головне завдання дитячої літератури

     Лише 2 витяги з великого інтерв’ю дитячої письменниці Галини Малик пропонуємо до уваги читачів Це ті думки, які нам видалися вкрай актуальними і злободенними на сьогодні для тих, хто працює з дітьми.

     — Дидактизм у книжці нині не дуже сприймають. Водночас, мені здається, за дитячою літературою таки залишається завдання формування координат цінностей. Як поєднати ці дві тези?

     — На початку своєї літературної праці я була переконана, що прямої дидактики у творах для дітей бути не повинно. Насамперед тому, що мені самій це було нецікаво. Напевно, цьому сприяли і роки засилля ідеологізованої радянщини, якою були завалені всі бібліотеки і книгарні. Від неї рятувала тільки класика, яка, на щастя, була теж присутня, і присутня суттєво. З часом я переконалася, що це була радикальна точка зору. Бо велика частина читачів просто не розуміє не те що езопівської мови, а навіть просто натяків, прихованих змістів, алюзій, ба навіть сарказму, буфонади чи іронії. І тоді треба писати: що таке добре і що таке погано.

     Я вже колись казала у своїх інтерв’ю, що головне завдання літератури для дітей — тримати моральні орієнтири. А як про них говорити — рецептів ще не вигадали, і навчитися цьому неможливо. Можна навчити людину писати грамотні і правильні тексти, але якщо в них не буде Божої іскри, вони залишаться просто текстами, а не творами. А виклики завжди старі-нові. Саме життя є викликом для кожної людини. Тому важливо не боротися з кожним викликом окремо, а чітко триматися отих самих орієнтирів, які не дадуть збочити, впасти, відступити, зрадити...

     — За пригоди Алі ви отримали премію журналу «Барвінок». Як відомо, нещодавно він закрився. Чи могли б ви прокоментувати це?

     — Я дуже важко переживаю закриття «Барвінку». Настільки, що у мене дотепер не піднімається рука подзвонити Василю Вороновичу. Що йому сказати? Я знаю, як протягом десятиліть він з останніх сил, на грані можливостей, тягнув цей журнал, до останнього сподіваючись, що допомога все-таки прийде. Мало того, що читати я почала разом із «Барвінком», росла разом із Барвінком та його коником Дзвоником, я понад 30 років є його постійним автором, другом і відданою читачкою.

     Коли закриваються часописи у країні — це свідчить про її хворобу. Будь-які часописи. А тим більше, журнали для дітей. А тим більше, журнал з такою літературною історією! Авторами та працівниками якого є весь цвіт української літератури для дітей! Журнал, який до останнього дня єдиний (!) друкував великі літературні твори з продовженням. Він пережив війну, імперію, розпад імперії... І не пережив незалежність. Сумно.