Інтернет в навчанні: думки з-за кордону
Ноутбуки та планшети спрощують шкільні будні. Але комп’ютерні програми не заміняють живого уроку. Навпаки, у космосі безмежних цифрових знань учні часто безпомічні та безпорадні.
«Коли я, вчитель ще з доби крейди, критично висловлююся про цифровий ажіотаж у школі, то швидко викликаю підозру, начебто я є ворожим до техніки й хочу загальмувати прогрес в освіті. Але більшості вчителів, які ще застали час перших копій, зроблених методом спиртової гектографії, це точно не стосується. Усі вони використовують ноутбуки та планшети, їм добре знайома цифрова «дошка». Але цифрові обіцянки не затуманили їм голови.
Вони ставлять вирішальне запитання: чим це корисно для навчання? (тут і далі виділення тексту наше. — Ред.). Відповіді прихильники цифрового обладнання в класах досі не дали.
Техніка швидкого та без жодних зусиль збору інформації засадничо змінила метод розумової праці учнів і, на жаль, не на краще. Для них Вікіпедія стала обітованною землею для копіювання. Можливість за кілька кліків вставити у свою роботу цілі пасажі тексту настільки приваблива, що практично жоден учень не відмовляється від цього зручного способу…»
<…>
Через проблему доступності знань у безмежному цифровому космосі учні часто безпомічні й безпорадні. На моєму уроці з історії один із таких читав доповідь про Празьку весну. Його реферат захлинувся в потоці беззв’язних фактів. На вирішальне питання, чому «комунізм із людським обличчям» (Александер Дубчек) був настільки небезпечний для Радянського Союзу, що той вдався до військової інтервенції і розчавив «весну» танками, учень відповісти не зміг.
Я згадую слова, якими у «Фаусті» Ґете Мефістофель у розмові зі своїм учнем Ваґнером карикатурно змальовує нездару-гуманітарія: «І от — усі частки в руках трима, та що по тих частках — зв’язку ж нема!». Очевидно, змістовно впорядкувати нові знання може лише той, хто орієнтується в базових. Те, чого не знаєш, неможливо розпізнати в незнайомому контексті, не кажучи вже про поєднання з новим знанням.
Елементарне завдання школи — дати учням «духовну нитку», розуміння взаємозв’язків речей. Допоміжні технічні засоби не зроблять цього за вчителя.»
<…>
«…Процес обдумування здобутого знання — ядро доброго викладання. Воно відбувається через аналіз та оцінку текстів, графіків і зображень. У літературних текстах, наприклад у вірші, глибоко занурюєшся в естетичну структуру твору, а також залучаєш біографічно-історичний контекст. Я не знаю жодної програми, що могла б симулювати такий герменевтичний процес інтерпретації тексту, який відбувається під час змістовної розмови на уроці. Імовірно, це назавжди залишиться утопією.
<…>
Мій досвід засвідчує, що найбільший потенціал якості наших шкіл криється у фахово-методичному покращенні викладання. Для цього нам передовсім потрібні пристрасні й креативні вчителі. Коли ж настане «повсюдне якісне навчання»? Це було б вдячним завданням для конференції відділів освіти.»
|