Cайт Українського інституту нормативної інформації
Разрыв
Андрій САХАРОВ, академік АН СРСР, фізик, лауреат Нобелівської премії миру, громадський діяч, правозахисник
Андрій САХАРОВ,
академік АН СРСР, фізик, лауреат Нобелівської премії миру, громадський діяч, правозахисник.
З книги «Воспоминания 1971–1989», стор.70 (витяг). Москва, видавництво «КоЛібрі», 2016
 

Про радянську школу

    «Советская школа — это тема особого и очень серйозного разговора (хотя, возможно, она в каках-то отношениях и лучше общих школ в некоторых других странах). Вызывает тревогу положение учителей — низкая зарплата, приниженность, непомерная нагрузка .
     Бедой советской школы являются огромные программы (тут і далі виділення тексту наше. — Ред.), которые невозможно сколько- нибудь серйозно выполнить, приводящие к перегрузке учащихся. Конечно, еще хуже противоположная крайность — отсутствие высоких интеллектуальных требований к учащимся; фактически именно это часто и получается, особенно в сельских школах.
     Переполненные душные классы, другие неудобства и бедность в большинстве школ. Социальные проблемы современного советского общества, спроецировавшиеся через семью на детей, — в частности, такие как национальная рознь, доходящая до расизма, алкоголизм, цинизм и общая разочарованность — все это чрезвычайно серйозно, ведь ничто так легко не может покалечить человека, как плохая школа (и плохая семья, конечно)…»
 

Від редакції:
 
     Читаємо і співвідносимо сказане до сьогоднішньої української школи. Виявляється, що в ній мало що змінилося. Упізнаємо ті ж проблеми, які мали місце більше 40 років тому. Чому українська школа (у новій державі!) не змінилася?Ми ж впродовж останніх 28 років постійно її реформуємо! Де результат? Чи може це — не реформи? Багато запитань можемо задати собі, — шукаймо відповідей.
     Очевидно, починати треба з відповіді на питання про МЕТУ реформування, формування чіткого уявлення про те, якою ми хочемо бачити школу, випускників, вчителів. Спробуймо висловити бажане простими і зрозумілими для всіх словами (без загальних декларативних і красивих фраз!).
     Тоді стане зрозумілим головне і визначальне у великій роботі. Його і треба триматися на довгому шляху перетворень, постійно звіряючись і визначаючи результати. Тільки так можна дійти до мети, не заблукавши у «сутінках» невизначеності.