Щодо орієнтирів реформи
«…Я зараз відчуваю, що багато людей, навіть глибоко залучених в освітню сферу, втрачають орієнтири реформи або не зовсім розуміють ті інструменти, які використовуються…».
З коментарів:
witalina
Які орієнтири??? Де реформа??? Одна імітація реформ!!!! Найгостріша проблема в освіті — НЕ БАЖАННЯ учнів вчитися і кадрова проблема. Якість знань, умінь і навичок залежить від бажання і НАПОЛЕГЛИВОСТІ здовувачів освіти. У переважної більшості учнів вони ВІДСУТНІ! І ТИ, ВЧИТЕЛЬ, хоч танцюй, хоч-що-хоч роби, на голові стій — НІЧОГО не зробиш !!!! НЕМАЄ суспільного запиту на знання!!!
– "Чого ви паритесь? Чого нервуєте? Навчання — наша справа" — відповідають. Точно, орієнтири відсутні у МОН.
Таке відчуття, ніби щось «надломилося» у проведенні реформи. Особливо після провалу в забезпеченні НУШ (початкова школа) до початку навчального року. Виявилося, що можна скільки завгодно говорити красиві, для багатьох неприйнятні тези, та водночас бути неспроможними забезпечити елементарне, здійснити найпростіші дії з їх реалізації. Ми заходимо в глухий кут.
За нашою оцінкою, у вибраному коментарі влучно визначаються головні проблеми української освіти і констатується засадничий висновок, що позначає опорну платформу, яка мала бути покладена в основу реформи. Повторимо: головними проблемами є: не бажання учнів вчитися і кадрова (вчительська). А головною причиною такого становища є відсутність суспільного запиту на знання. Саме з цих висновків слід було виходити, починаючи реформи.
Зрозуміло, що вони (висновки) надто «важкі», навіть не зручні, адже сягають за межі освітянської сфери і потребують суспільних змін.
Тож виходить, що для «лікування» ми поставили помилковий «діагноз». Як наслідок — намагаємося здійснити косметичні перетворення, які можуть дати короткостроковий видимий ефект. Але довго так тривати не може. Тут не допоможуть і зарубіжні освітні моделі. Вочевидь, нам доведеться повертатися до початків і тяжкою працею разом з усім суспільством вибудовувати нові орієнтири в українській освіті.
|