Про місце виховання в освітньому процесі

     – Що для вас в шкільній освіті є первинним – навчання, тобто отримання певних знань, навичок, вмінь, чи виховання, тобто становлення і розвиток, її соціалізація?

     – Виховання. На мою думку, в шкільному віці у людини формується самоусвідомлення, ідея розвитку, мотивація діяльності. Людина, яка має мету, може опанувати будь-яку сферу знань, будь-яке вміння незалежно від віку.
     Постійно перенавчатись, здобуваючи що п'ять років новий фах – вже стає нормою.
Тобто, шкільні знання не є остаточними, чи навіть базовими, скоріш початковими, відправною точкою.
     А от пробудження чи прищеплення цінностей, пошук власної внутрішньої мотивації, знайдення діяльності, яка надихає – це дуже важливо. Тому я вважаю більш вагомою складовою виховання, а не навчання.

     – Чи є правильним навчання в школі без окремого спеціального піклування щодо розвитку і соціалізації?

     – Ні. Навчання в школі суто академічним дисциплінам, без приділення уваги віковим задачам, – є незбалансованим.
     Так само як в дошкільному віці визначальною діяльністю людини є гра, так в середній школі - це спілкування з однолітками, становлення в спільноті, і лише наприкінці школи постає питання професійної і творчої реалізації.
     Чудово, якщо дитина в цей період має довірену людину, окрім батьків, з ким може поділитись своїми хвилюваннями і труднощами – вчитель, сенсей, психолог. Бо з батьками, зазвичай, пов'язана частина задач підліткової сепарації.
Якщо ж особисті труднощі тривалий час не вирішувати, успішність в інших сферах відчутно згасає.

     – Чи можливо організувати розвиток (становлення) дитини, не піклуючись про навчання її предметним знанням?

     – Ні. Незважаючи на те, що становлення особистості є більш вагомим, я не вважаю що можна обійтись без навчальної складової.
     Людей, мотивованих чистим пізнанням, зовсім небагато. Більшості ж необхідно допомогти здобути знання для подальшої реалізації. Дорослі, на відміну від дітей, мають далекоглядність, тому не варто пускати навчання на самоплин.
     Окрім того, сам процес навчання – це дуже потужне середовище для формування здатності робити надзусилля, не припиняти спроб, не боятись помилок.

Від редакції:
     Сама постановка питання про необхідність виховання в школі вже жахає. Дійшло до того, що все частіше чуємо від учителів: «Геть виховання зі школи. Хай ним займаються батьки! Ми будемо лише навчати».
     Євген Лапін, співзасновник альтернативної школи «Скворечник» у коментарі до своєї статті вказує на зміст поняття «виховання», дослівно:

     «Напевно тут є плутанина з поняттям "виховання". Насправді дискусія - не про виховання в традиційному сенсі. Йдеться скоріше про становлення та розвиток дитини.      Що є первинним – це, чи вкладення в голову дитини певного набору знань? Як на мене, хоча одне без іншого не можливо, все-таки в завтрашній школі первинним стає становлення та розвиток, а навчання це лише допоміжне завдання.»

     Та тут немає про що дебатувати. Всі великі педагоги говорили насамперед про виховання дітей, а вже потім – про навчання. Кардинал Любомир Гузар ставить ці дві складові системи освіти на один рівень. А де функція виховання в Новій українській школі? Як вона звучить?
     Якщо педагог втратить виховну функцію, то перестане ним бути і перетвориться на звичайну «училку»! А там недалеко (за нинішніх технологій) і до зникнення педагогічної професії як такої.
     Аргументів на користь виховання в школі настільки багато, що місця не вистачить їх наводити. Тож звідки ці «злії люди», які наполегливо і послідовно закидують в учительське середовище тезу про виховання дітей лише батьками? Яка їх мета? Чи суспільство, держава знімають із себе відповідальність за розвиток свої громадян?