Про виховання в учительській діяльності

     Доктор педагогічних наук Тетяна Черкашина переконана, що європейським вчителям є і буде чому повчитися у вітчизняних педагогів. Незважаючи на те, що останні десятиріччя українські освітяни перебували в непростих матеріальних умовах, вітчизняний менталітет несе у собі зерно високих духовних цінностей (тут і далі виділення наше - Ред.). Це багате підґрунтя для втілення найкращих учительських рис та якостей.
     <…>
     “Нещодавно один із засновників гуманної педагогіки Шалва Амонашвілі акцентував, що якби ми реалізували у своїй педагогічній діяльності принципи нашого вітчизняного науковця Василя Сухомлинського або Костянтина Ушинського, то Захід брав би з нас приклад”, – зазначає освітянка. Вона підкреслює, що ми живемо у час соціокультурних змін. Внаслідок цього втратили багато цінного. Раніше педагогіка була дуже міцною ідеєю.
     “У 90-ті роки відбулася зміна ціннісних орієнтирів, спрямованих на комуністичну ідеологію, почалися пошуки на чому зосередити зусилля. Так склалося, що на зміну прийшли матеріальні цінності. Стало найбільше цінуватися вміння заробляти. При цьому недостатнє матеріальне забезпечення вчителів змусило декого з них займатися комерцією. Меркантильність, на жаль, витіснила моральність та духовність, – зазначає Тетяна Черкашина.
     <…>
     Освіченість людини та її культурний рівень дуже близькі та невід’ємні одне від одного поняття. “Вчителі – рушійна сила нашого суспільства. Ми покладаємо на них багато сподівань. Я, як науковець, можу сказати: які б зовнішні виховні технології ми не застосовували, вони малоефективні, якщо не пробудити внутрішнє бажання до позитивних особистісних самозмін. Коли 51% вітчизняних вчителів займеться цілеспрямованою самопізнавальною діяльністю, ми станемо прикладом для Європи. У Західній Європі на першому місці матеріальні цінності, у нас – духовні, а це на порядок вище”, – переконана Тетяна Черкашина.
     Вона підкреслює, що наразі у галузі шкільної освіти має бути встановлений баланс між навчанням та вихованням.

Від редакції:
     У статті зачіпається питання виховання, яке в реформуванні освіти нині займає скромне місце, поступаючись навчальним завданням. Такий дисбаланс може негативно вплинути на майбутнє школи як навчального закладу і власне - дітей. Нагадаємо, що всі великі українські педагоги на чільне місце ставили виховний процес. Понад сто років тому навченість, у сенсі накопичення знань, навіть не входила до числа освітніх цілей.
     З цієї позиції ми і зробили кілька витягів зі статті, які дотично стосуються виховної проблеми. Переконані, що шкільне виховання стане в недалекому майбутньому предметом великої і серйозної розмови освітян та громадськості щодо його місця в освітньому процесі.