Про педагогічні університети в реформуванні освіти

     «…Дійсно, без нового вчителя не буде Нової української школи. І для мене надзвичайно прикро, що попри європейський досвід, де саме педагогічні університети стали рушієм реформи освіти, наші ВНЗ часто залишаються закритими до нового і не готові змінюватися.»

Від редакції:
     Відповідь на закид Міністра спробуємо знайти у Зверненні ініціативної групи «Перше грудня» «Дайте суспільству вирости в свободі» (витяг),- сайт «Еспресо», 12.10.2017 р.

     «Звинувачення керівництва держави в імітації, а то й у блокуванні реформ стало улюбленим заняттям нашого люду. Що ж, імітації – це справді успішний прийом власть імущих. Та й блокувати реформи вони вміють майстерно.
     Але спитаймо себе щиро: чи справді пересічні люди хочуть реформ? Чи ж не бачимо ми, який шалений спротив чиниться їм у народі? Адже ледь не в кожній лікарні формується спротив медичній реформі, ледь не кожен університетський ректор опирається реформі в освіті, а легіони освітян, що вже не спроможні змінити свої професійні навички, грудьми захищають свої корупційні форпости (виділення наше. – Ред.). І так на кожному кроці натикаєшся на непробивну логіку: "Хай міняються вони, а я радше збережу те, що маю".

     Можна, звичайно, відмахнутися – мовляв, так це ж корупціонери. Проте відмахнутися насправді не просто: корупційний консенсус охопив поголовну більшість суспільства, тому що для значної кількості людей більший чи менший компроміс із застарілою й порочною системою є єдиним засобом виживання чи достатку. Тому й переважають у нас цінності виживання: у когось – лише пристосуванство та кумівство, у іншого – зловживання лазівками в законодавстві, а у щораз більшого числа людей – взагалі відверта й безконтрольна корупція та пряме злодійство.

     Можна, звичайно, поморалізувати: "Що це в нас за народ такий?!" Проте перехід від цінностей виживання до цінностей самореалізації відбудеться лише тоді, коли люди відчують реальність і доступність альтернативи. Журавель у небі має бути настільки досяжним, щоб синиця в руці втратила свою привабливість. Як тільки достатня кількість людей відчує, що інший шлях є для них навіть успішнішим, тоді реформи самі підуть швидше. І хай спробує тоді політичне керівництво імітувати чи блокувати їх!

<…>
     « Проте чи не найдошкульнішим є те, що ні в керівництві держави, ні у громадянському суспільстві не видно чітких стратегічних орієнтирів, а відтак і люди не знають, чого їм очікувати. Схоже, що ми всі непомітно зійшли з оптимістичних гір у затемнені долини, а тому вступила в дію закономірність, про яку ми писали ще 2015 року: "Найбільш виснажливим і грізним є блукання в тумані низин, де панують сумнів і недовіра до всього – орієнтирів, провідників і власних сил."

     До складу ініціативної групи «Перше грудня» увійшли чільні представники національної інтелігенції: В'ячеслав Брюховецький, Іван Дзюба, Євген Захаров, Йосип Зісельс, Мирослав Маринович, Володимир Панченко, Мирослав Попович, Всеволод Речицький, Вадим Скуратівський, Юрій Щербак, Ігор Юхновський, Ярослав Яцків. Група має на меті поширювати моральні цінності та сприяти встановленню в країні нових правил.