Алгоритм роботи над помилками
Основна проблема нашої НУШ: ми намагались вибудувати гарний "європейський" фасад за яким би залишались ті самі радянські практики. Ця фраза викликала жваву дискусію. І це добре, бо після перемоги у війні за незалежність нам доведеться перезапускати освітні реформи. Поясню детальніше одну із причин, яка прирікала піар-проєкт НУШ на... спускання усієї енергії нашого освітянського потяга у свисток.
Справа у тому, що майже всі штатні «агенти змін» виявилися абсолютно неспроможними створити хоч щось своє. Максимум на що вони здатні – механічно запозичити чи, у кращому випадку, скомбінувати готові напрацювання закордонної педагогічної думки. Зокрема, як не дивно, у нас часто могли некритично запозичувати ті чи інші речі й у східного сусіда. Навіть назва НУШ перегукується з улюбленою «цяцькою» Дмитра Медведєва національною освітньою ініціативою «Наша нова школа».
Чи у поляків «запозичили» абсолютно провальну ідею «гімнаїзації» всіх шкіл від якої вони вже давно відмовились. Як наслідок, зруйнували гімназійну освіту і не спромоглись збудувати справді ліцейську за формою старшу школу. Звісно, наслідки намагання схрестити «ужа и ежа» були передбачувано провальними. Для країни. У тих, хто це робив, усе добре склалось.
Уже мовчу про усі ці наліпочки з "осередками", ідею яких поцупили в однієї вчительки з Техасу... Звісно, поцупили й довели до абсурду вже тоді, коли там відмовились від застарілої концепції "зонування" навчального простору. Бо цей простір має бути динамічним, гнучким і мати здатність до самоорганізації.
Навіть обкладинку для брошури НУШ нахабно стибзили з американської розмальовки для зняття стресу...
Ніби ж і хочемо, як краще. Виходить, як завжди. Наприклад, цілком прогресивна ідея побудови систем забезпечення якості у закладах освіти відразу ж перетворюється на чергову суто бюрократичну вакханалію. Бо так простіше і звичніше для Системи. Справжнє управління якістю – це вищий пілотаж освітнього менеджменту, а нам, замість системної роботи з його опанування, достатньо формально-бюрократично-імітаційної «абетки».
Чи хотіли вибудувати сучасну систему професійного розвитку вчителя, а породили сертифікатоманію звичайну. Ну добре, чхати вони хотіли на застереження фахівців, які, зокрема, намагались схиляти їх до здорового глузду на порталі «Освітня політика». Але...
Явні провали у практичній реалізації «реформ» мали б таки спонукати до «роботи над помилками». Де там... Не чули про такий етап здійснення будь-яких змін як корекція?!
На жаль, ті, хто міг би «творити та витворяти» справді нову освіту України, не мають ані найменших умов для реалізації своїх талантів. Вони змушені «сточуватись» у боротьбі з системою, яка не стільки ворожа, скільки байдужа до тих, хто реально може реформувати освіту на засадах здорового глузду. Система просто вмикає режим «ігнор» і справжні інноватори зрештою втомлюються «метати бісер перед свинями».
Свіжа історія зі звільненням Сергія Клепка ще раз показала: нашим псевдореформаторам: свобода творити та витворяти в освіті та інтелектуальна конкуренція не те що не потрібні, а смертельно небезпечні, як вампірам сонячне світло. Тому досі яскравих особистостей розстрілюють із «кулеметів тупості», а сірість заполоняє увесь простір навколо МОН.
Сергій Клепко є одним із небагатьох людей в Україні (їх на пальцях однієї руки можна перерахувати), які мають глибинне бачення реальних процесів в освіті й справді знають як її реформувати. Щоб переконатись у цьому, хоча б почитайте його унікальний для нашого освітнього простору журнал «Постметодика».
Клепкогейт є ілюстрацією кадрової катастрофи, яка спіткала українську освіту. "Сильно вумні" у нас хутко опиняються за бортом. Замість них на борт лізуть сірі, слухняні та злодійкуваті. Чи треба пояснювати, чому наш освітянський "Титанік" уже на дні?
Лише одна ну дуже показова репліка від практика. Maryna Kryms'ka Korets'ka пише:
1. Переставляння парт.
2. Обклеєні різними наліпками стіни класу. На ці наліпки вчитель витрачає купу часу і власних коштів, а діти на них навіть уваги не звертають.
3. Використання на уроках дзвіночків, капелюшків і т.п.(в основному на відкритих уроках)
4. Ніколи не вимикається проєктор.
5. Формувальне оцінювання, свідоцтва, куплені вчителем власним коштом.
6. Лепбуки, які вчитель придумує, або підглядає в інтернеті, а потім сам роздруковує, вирізає, клеїть.
7. Портфоліо на кожного учня!!!!!! Вчитель сидить ночами над виготовленням цього освітнього новшества, щоб ... Щоб що?
8. Відсутність годин спілкування. Хух! Тут більшість вчителів полегшено зітхнули : одним видом писанини(плани) менше!
Оце і всі зміни, які відрізняють НУШ. Що з усього цього допомагає дітям вчитися чи всебічно розвиватися, чи формувати компетентності?
Можливо, десь у когось є інший підхід, а не просто видимість змін. Хочеться вірити, що так. Але то дуже потужні люди, якщо у них вистачає сили на все, що дійсно треба, на те, що він хоче зробити корисного для учнів та ще й на всю оту дурню, яку вимушений робити, бо ж НУШ.
Від редакції:
Цей допис доповнює, розкриває два передніх. Добавити нічого.
______________________________
|