Виховання милосердя

     Перебирав книги в домашній бібліотеці й натрапив на зачитаний твір А. Гайдара «Тимур і його команда». Узяв до рук і не міг випустити…
     Читаючи, думав про те, що в наших загальноосвітніх школах зараз називається «виховною роботою». Про показушно-розважальні флешмоби, пустопорожні лінійки, формальні виховні години, шароварщину та примітивізм. Над якими денно і нощно трудяться тисячі організаторів виховної роботи, класні керівники, методисти. Про сценарії, звіти, світлини в соцмережах. Про віршики, відосики вкупі з російською попсою та примітивним розумінням сутності національно-патріотичного виховання…

     І не можу зрозуміти, ЧОМУ з наших шкіл зникло те, що колись називалося тимурівським рухом. Коли учні допомагали старим і знедоленим, хворим і немічним. У селі і в місті. Удома і в закладах соціального забезпечення, на вулиці і в громадському транспорті. І чи не втратили ми, вигнавши тимурівський рух із шкіл, значно більше, ніж здобули?

     Упевнений, що втратили. Втратили формування в підлітків поваги і милосердя до інших, співчуття, жертовності і готовності допомогти ближньому. Втратили формування людяності готовності допомагати просто так, не очікуючи за це оплати…

     Десь читав, що в освітній системі Ізраїлю практика волонтерства в старших класах (а тимурівська робота саме таким волонтерством і була) є обов’язковою складовою освітнього процесу. І там не соромляться організувати (і навіть зобов’язувати) всіх учнів на допомогу хворим і знедоленим, нещасним і слабким. Чи не тому, серед іншого, ця нація є сильною і згуртованою, у якій немає ейджизму і неповаги до іншого; де людина людині дійсно є другом, товаришем і братом? Але то там. У нас про волонтерство в закладах освіти якщо й згадують, то лише в контексті підготовки до свята або в період участі в масовій акції. Ото й маємо те, що маємо.

     Чи не щодня проходжу повз ділянку, яку обробляє старенька жіночка. Очевидно, отримала її давненько; щось збудувати на ній не спромоглася, але якісь овочі від неї має. Інколи влітку бачу на тій ділянці інвалідний візок із чоловіком, котрий щось навіть намагається робити з тими бур’янами. Та жодного разу на ділянці не бачив учнів місцевої школи, тимурівців / волонтерів, які б допомогли стареньким… Чому це так?

______________________________