Cайт Українського інституту нормативної інформації
Разрыв
Віктор МИСАН, канд. пед. наук, Заслужений вчитель України, м. Рівне
Віктор МИСАН,
канд. пед. наук, Заслужений вчитель України,
м. Рівне
Стаття «Шкільна історія: мета — зміст — інструмент» (витяг)
Портал «Освітня політика», 10.08.2021 р.
 

Якою ж має бути сучасна шкільна історія?

     <…>
     ЦІКАВОЮ. Шкільна історія як галузь знань, як предмет повинна бути цікавою і спонукати до пізнання. Інтерес залишається одним із рушійних мотивів для навчання, пізнання, організації дослідження. Якщо дитині цікаво, то її не потрібно заставляти, нагадувати, підганяти, обмежувати, диктувати умови. Цікаві курси, підручники, учителі, методики навчання. Чи задумувалися ви над тим, чому до «цікавих» програм, підручників, посібників з історії, які пройшли експертизу, затверджені методичними комісіями тощо, втрачають інтерес учителі, учні?
     ДОСТУПНОЮ. Шкільна історія — міф, в основі якого ретельно відібрані факти, події, явища. Вона ніколи не була і не буде об’єктивною, оскільки навчальний матеріал окрім фактів доповнює теорія — інтерпретація того, що мало місце. А в ній тлумачень на будь-який «смак». Курси варто укладати за рівнями (пропедевтичний, елементарний) і поступово знайомити школярів з історичною «кухнею»: вивчати елементарну теорію (апарат, який використовує галузь), аналізувати факти, розуміти як і чому з’являються різні оцінки одних і тих самих фактів і вчитися самостійно оцінювати тощо. Врахування психолого-педагогічних особливості залишається базовою (основною!) вимогою в конструюванні курсів та організації освітньої діяльності. Історії не повинно бути багато! У великих обсягах учень «тоне», він не здатен опрацювати зміст, зрозуміти його, навчитися чомусь. Обсяг навчального матеріалу має бути таким, щоб його могли опрацювати за виділену одиницю робочого часу — урок. Але ж матеріалу хоч греблю гати! Потрібно відмовитися від гасла «Вивчити все!». Знати і осилити все ніхто ніколи не зможе. Варто вивчати те, що важливе, що може бути корисним, що дає відповіді на сучасні запитання і виклики.
     УКРАЇНОЦЕНТРИЧНОЮ. Світ інтегрується, наша історія — краплина в історії людства, ми — не центр світової цивілізації і досягнень, але… Ми маємо пізнати себе, своє минуле (трагічне, героїчне, буденне, драматичне, переможне,. …), зрозуміти, чому ми такі, усвідомити, хто ми і звідки, де наше коріння. Це і є основа патріотизму, про який всі любимо говорити і який часто-густо перетворюємо у шароварщину, урочисті заходи, 50-метрові флагштоки, …. Завдання шкільної історії не формувати армію майбутніх космополітів, а виховувати громадян України. Без фанатизму, зверхності, виважено і спокійно гартувати нашу молодь за допомогою історії, щоб зрозуміти себе і тих, хто поруч, планувати і прогнозувати, врешті-решт — знати собі ціну, яка є складовою гідності. Інтегровані курси? Вони мають право на існування. Але чому європейська і світова історія не може стати лише тлом, на якому бачили свій поступ, відмінність, досягнення, програші. Загальна характеристика епохи, періоду дозволяє побачити себе на тлі досягнень і прорахунків. Потрібно відмовлятися від численних фактів, подій, діячів, які забуваються на другий же день.
     ДОСЛІДНИЦЬКОЮ. Десятиліттями організовуємо освітній процес на репродуктивному рівні, який передбачає: пояснення матеріалу («Удома прочитати те, що не встигли на уроці!») — опрацювання — запам’ятовування -відтворення, пригадування. «Запихаючи» у дитячі голови факти, події, явища, розуміємо, що наші учні не можуть осилити цього величезного масиву знань. Чи не краще досліджувати історію? Організація учнівського дослідження потребує іншого алгоритму опрацювання навчального матеріалу, який за своїм змістом і структурою відрізняється від авторського тексту типових підручників. Ми маємо досвід створення і використання таких навчальних книг. Чому б не скористатися тим, що апробовано, схвалено педагогічною громадськістю, але залишилося без належного упровадження в освітній процес?
     ДЕБЮРОКРАТИЗОВАНОЮ. Зміст шкільної історії, освітній процес потрібно убезпечити від втручання політиків, державних чиновників, уподобань окремих керівників, методистів та структур, які вони представляють тощо. Табачники та їм подібні не повинні визначати, що і як вчити, кого формувати і виховувати. Існує державна політика в галузі освіти, яка відображена в нормативних документах. Вони і є загальним орієнтиром. А далі доручіть справу фахівцям.

______________________________