Деякі враження

після ознайомлення з постом «Як навчають дітей в Японії, одній з найкрутіших країн світу» (http://vsviti.com.ua...).

     1. Цікаво, що в Японії не говорять про права дитини, натомість повсюдно присутній ОБОВ'ЯЗОК. Звідси - відвідуваність шкіл складає близько 100%.
     2. В Японії вчителі не перекладають ВИХОВАННЯ на батьків. Ця функція є визначальною (найважливішою) у початковій школі. Як же це правильно!!! На відміну від України, де про В. Сухомлинського іноді згадують, часто забалакують, - там принципи великого українського педагога впроваджують у практику щкільної роботи.
     3. Японці запровадили єдину шкільну форму, а ми до сьогодні забавляємося розмовами про довільний одяг школяра.
     4. Гонорові японці не заперечують, щоб їх діти прибирали у класі. Більше того, зробили прибирання обов’язком дітей. Який жах, в українців для цього існують прибиральниці! Порівняння себе (інших) з прибиральницею у нас є останнім приниженням.
     5. А каліграфія? Вона давно нами викинута на смітник в загальноосвітніх школах. Натомість у наших же приватних школах окремі вчителі старанно і наполегливо працюють над каліграфією учнів. Навіть організовуються окремі курси для дітей, батьки яких розуміють значення каліграфії для майбутньої навчальної роботи дитини.
     6. На виході зі школи випускники показують відмінні результати. А у нас? Подивіться результати щорічного ЗНО – і все стане зрозумілим.

     Згадаємо про системи освіти Китаю, Південної Кореї, Гонконгу. У більшості, вони подібні, базуються на тому принципі, що школа - місце для праці, іноді важкої. Такі системи освіти називаються азійськими. Радянська школа притримувалася саме такої моделі.

     В Україні вже 30 років намагаються запровадити європейську ліберальну модель. При цьому, крок за кроком перетворюючи школу в місце для розваг - у погоні за примарною МОТИВАЦІЄЮ. На виході зі школи отримуємо випускників, які ще довгий час після закінчення не можуть вийти зі дитячого стану, не готові до дорослого життя.
     Головною помилкою українських реформаторів освіти є те, що не враховується різний рівень розвитку суспільства західного і українського, який у нас ще й ускладнюється глибокою корупцією. Отже, маємо неготовність української школи до впровадження європейської моделі. Ось тому НУШ приречена.

     До мрії-моделі ще треба «дорости», але це станеться тільки після того, як побудуємо повноцінну державу. Доти будемо блукати, блукати освітянською «пустелею», дійдемо до необхідності впроваджувати азійську модель, яка більше відповідає сьогоднішньому рівню нашого суспільного розвитку, свідомості, культури.
     Власне так і станеться у ході децентралізації управління в державі, де багато функцій з облаштування освіти передається на місця. Тут в основі стане академічна і фінансова самостійність школи.

______________________________