Cайт Українського інституту нормативної інформації
Разрыв
Влад ТРОЇЦЬКИЙ, театральний режисер, керівник музично-театрального проекту "ДахаБраха", засновник фестивалю сучасного мистецтва ГогольFest
Влад ТРОЇЦЬКИЙ,
театральний режисер, керівник музично-театрального проекту "ДахаБраха", засновник фестивалю сучасного мистецтва ГогольFest.
Пост «Про освіту» (витяги), портал «Українська правда. Блоги», 8 березня 2019 р.
 

Про освіту

     <…>
     «Зараз в Україні обговорюють дуже серйозну проблему: багато молоді виїжджає закордон. І один із аргументів: "Ми хочемо, щоб наші діти отримали якісну освіту". Моїй доньці скоро виповниться 11 років. Вона вчиться в одній із найкращих державних шкіл Києва. І я бачу, які жахливі проблеми у нас із освітою. Як зі шкільною, так і з вищою.

     Проблема шкільної освіти полягає в тому, що навіть молоді вчителі все рівно відтворюють радянську систему освіти (тут і далі виділення тексту наше — Ред.). Дитина повинна завчити знання, зазубрити. Хоча, частенько, знання самих вчителів теж не дуже якісні. Адже у вчителів, через об'єктиві та суб'єктивні причини, немає ні часу, ні бажання займатись самоосвітою.

     Енциклопедичні знання — у твоєму телефоні. Ти у будь-який час можеш отримати довідкову інформацію. Треба навчити дітей, як її аналізувати та використовувати. Треба навчити дітей мислити. Треба навчити вчитись, а не просто повторювати написане у підручниках.

     Більшість уроків у школах просто нецікаві. Окей, у Радянському Союзі в тебе не було вибору — ти "повинен". Зараз аргумент "ти повинен" працює, у кращому випадку, років до 12. У 13 років дитина вже може спитати: "Навіщо? Що мені це дає?".

     Катастрофічно бракує хоча б одного адекватного освітнього сайту з української мови. Доступного, легкого, з хорошою архітектурою та, головне, цікавого для дітей різного віку. Є багато іншомовних зразків як це може виглядати та як це можна зробити. Але в Україні цього, чомусь, досі немає. Всі кажуть: "Має бути мова!". Де "мова"? Звідки нам її брати?

     Уроки англійської мови у наших школах, насправді, не мають нічого спільного з англійською мовою. Тому що самі вчителі її не знають. У них неправильна вимова, вони не вміють думати англійською. Але ж зараз світ відкритий, є повно освітніх програм. Треба зробити так, щоб діти справді вчили мову, а не понуро повторювали "часи". Вони мають розуміти розмовну мову. Вони мають вміти читати літературу англійською мовою.

     Що стосується історії України — це ще більша катастрофа. Для того, аби зробити проект, присвячений українській історії, ти маєш перекопати безліч джерел. Немає ресурсу, куди я міг би зайти та знайти всю необхідну мені інформацію. Ну, зробіть ж це!
Це може бути навіть завдання для студентів Могилянки, для студентів Шевченка. Нехай розробляють, нехай створюють — це ж круто, цікаво! Це може бути навіть дещо бешкетно, дещо провокативно. Друзі, будь ласка, зробіть! Дуже треба, дуже.»

     <…>
     « Вчитель — це покликання. Багато хто вступає до педагогічних вишів, бо "так вийшло". І в цих університетах "позавчорашні" викладачі годують тебе своїми "позавчорашніми" знаннями. А ти потім — дітей. Але потрібно цікавитись дітьми, включатись у їх історію. Бути вчителем не у радянському розумінні, а, можливо, у східному. І якщо ви не почнете творити разом із дітьми — у вас немає майбутнього. Ви будете нещасними, пригніченими і вас ніхто не буде любити.

     Щоб вчителів любили, вони самі мають любити. А "любити" — це "включатись". З вами дитина часто проводить більше часу, ніж з батьками. Від вас залежить, яким буде обличчя України. Я не маю на увазі, що потрібно сприймати цю відповідальність як тягар. Насправді, це — цікаво. Насправді, ви — творці людини. І треба підходити до цієї справи як творець.

     Давайте, друзі! Інакше згаєте свій час і всі розумні діти від вас втечуть. А дуже б не хотілось, щоб так вийшло.»

 

 

 

Joomla Social by OrdaSoft!