Cайт Українського інституту нормативної інформації
Разрыв
РЕПОРТАЖ З ПЕРЕДОВОЇ,
«Читачі з передової, або Яким книгам надають перевагу наші військові» (витяг).
Сайт https://opinionua.com/2018/10/15/chitachi-z-peredovo%d1%97/
Вадим Петрук 13.10.2018 р.
 

КНИГА НА ВІЙНІ

     У день професійного свята військовослужбовців Opinion вирішив дізнатися, що саме читають наші бійці на «нульових позиціях». Перше, на що звернули увагу, – на війні практично ніхто не хоче читати про… війну.

     «Наша головна зброя – це знання»

     «Що таке фронтова бібліотека? Це книги, які ми знайшли у покинутих будинках. Але, на відміну від “сєпарів”, ми їх не палимо в буржуйках і тим паче не складаємо біля туалету. Ми їх читаємо, – говорить військовослужбовець ЗСУ Дмитро. – Знаєте, коли з боку “ДНР” почали активно обстрілювати ці місця, де ми зараз стоїмо, тут практично не залишилося жодного незруйнованого будинку.
     Коли люди втікали подалі, то останнім, про що вони думали, були бібліотеки. Забирали все найнеобхідніше – документи, гроші, коштовності… Тому, якщо судити з домашніх бібліотек місцевих, тут завжди був дух України. Так, у бібліотеках місцевих достатньо російської класики, але переважна більшість – українські книги. Причому, що мене дуже здивувало, можна знайти чимало історичних праць – про козацтво, про Київську Русь.
     Саме таку документалістику, а також науково-популярні видання я люблю читати. Коли ти начитаний – ти озброєний. Як би банально це не прозвучало, але наша головна зброя – це знання. І власне вся ця війна почалася далеко не 2014 року, і триває вона зовсім не за територію – а за голови наших простих українців».

     «Спокійніше на душі від казок»

«Ти головне не смійся… Добре? – перед тим як відповісти на запитання, просить військовослужбовець ЗСУ Андрій. – Я зараз перечитую українські народні казки. Навіть не знаю, звідки ця книга взялася – хтось приніс у бліндаж. Я побачив, почав гортати і що називається – «залипнув».
     Деякі казки тричі перечитував, наприклад, «Лисичка-сестричка і вовк-панібрат», «Коза-дереза», подобається мені ще «Котигорошко». Хлопці якось побачили, що я читаю казки, і почали жартувати – так, по-доброму. Я відповів, що вивчаю їх на пам’ять, щоб малій дома розповідати. Моїй донечці Насті зараз три роки. Це так, власне, і є.
     Але крім цього, мені самому якось спокійніше на душі від казок… Буває, лежимо перед сном… І хлопці запитують: “Ну, і чим там закінчився твій “Пан Коцький”?” Запитують так, ніби по приколу. Я починаю розповідати – і в бліндажі тиша. Слухають…»

     «Вражений В’ячеславом Липинським»

     «Спеціально просив, щоб волонтери привезли книгу “Чому нації занепадають?”. От саме зараз її читаю. Випадково на неї натрапив в інтернеті. Читав цього ж видавництва книгу “Чому Азії вдалося”. Непогана, але очікував більшого.
     Не знаю, може, хотів почути конкретної відповіді, як діяти нам, в Україні, – говорить військовослужбовець ЗСУ Іван. – Тут, “на передку”, я вперше прочитав “Листи до братів-хліборобів” В’ячеслава Липинського. По суті, це ідеологічно-державницький трактат.
     Прочитавши його, є про що подумати. Художню літературу не люблю. Хоча книгу Тані Малярчук про Липинського я прочитав би. Вже, власне, попросив знайомих, щоб передали. А загалом, якщо чесно, коли є вільний час – просто лягаю спати. Виспатися, відпочити і ні про що не думати – це розкіш, яку собі тут дозволити можеш нечасто».