Про шкільну історичну освіту

     Можливо я помиляюся, але … Складається враження, що ті, хто в останні роки (2010–2017) активно долучався до реформування шкільної історичної освіти, не лише не усвідомлювали відповідальності за справу, яку обрали добровільно, але й не знали як і що змінювати у цій царині. На основі чого зроблені такі висновки?

     По-перше, всі навчальні програми фактично залишилися старими. Вони не зазнали суттєвих змін.
     По-друге, обсяги матеріалу, незважаючи на проведені маніпуляції (щось скоротили, додали, об’єднали), не дозволяють повноцінно реалізовувати компетентісний підхід, оскільки змісту і надалі залишається багато, а навчального часу на його опрацювання — мало. Подібне спонукає до впровадження "галопної" організації освітнього процесу.
     Фактично ми історії не вивчаємо, не досліджуємо, а "скачемо" минувшиною, втрачаючи її суть, і основне — не використовуємо досвід поколінь, не розуміємо як і чому відбувалися події, критично не осмислюємо їх, не аналізуємо і, відповідно, не змінюємо свій поступ на краще, враховуючи помилки тих, хто відійшов у небуття.
     По-третє, спроба запровадити практичну складову (практичні заняття) у редакціях програм 2012 та 2017 рр. виглядає намаганням щось змінити, але не докорінно. Загалом ці заняття дещо стишують вищезгаданий "галоп" і переконують у іншому — історію можна і потрібно вивчати по-новому, досліджуючи її. Ми не можемо дозволити собі досліджувати минуле, оскільки не лише бракує часу, але і відповідного структурування змісту, підбору інструментарію, технологій тощо.
     По-четверте, розрекламована інтеграція шкільних курсів історії для 10–11 класів більше схожа на "латаний кожух". Проблемно-тематичний принцип у "інтегрованому" курсі так "законспірований", що ніяке збільшувальне скло не спроможне його виявити. Чи зможе новий-старий зміст спонукати до іншої організації навчальної діяльності? Саме "інше" варто сприймати як нове, те, якого ще не було, яким не оволоділи, але до якого всі прагнуть, оскільки за ним нова якість. Власне саме таким повинен бути сенс реформування — досягти нової якості.