Вчитель і гроші

     Наші вчителі можуть заробляти і повинні це робити. У цьому переконаний підприємець, тренер, бізнес-аналітик Сергій ІВАГЛО. «Фінансова свобода дуже важлива для вчительства. Це ж люди, які виховують наше майбутнє! А бідний викладач — залежна людина: від чиєїсь думки, грошей, премій, батьківського осуду тощо. Він не може висловитися. Вільним викладачем маніпулювати важко. Він вирішив — і пішов до іншої школи. З ним потрібно домовлятися, вибудовувати партнерські стосунки», — додає експерт.

     Що може зробити вчитель, щоб мати фінансову свободу?

     Сергій Івагло має кілька порад.

• Продавати ідеї. «50% вчителів, які приїжджають на EdCamp, — це потенційні соціальні підприємці. Вони мають багато цікавих ідей. Свої напрацювання, майстер-класи вони повинні пропонувати приватним школам та дитсадкам, курсам, центрам дитячого розвитку. Коли вони отримують перші зароблені на цьому гроші, то розуміють, що вони і є капіталом».
• Репетиторство. Сергій Івагло називає це фрілансом і каже, що додатковий відчутний заробіток додає внутрішньої статусності й мотивує до розвитку.
• Видавати електронні книжки зі своїми освітніми розробками.
• Звертатися до підприємців. «Бізнес потребує презентацій, розробки інструкцій, правил користування — і йому для цього потрібен грамотний вчитель», — пояснює цей пункт експерт. Як мав би робити будь-хто — відкладати 10% від кожного доходу, формуючи «подушку безпеки».

     «Учителі, викладачі — потенційно заможні люди, — переконаний бізнес-аналітик. — Головне, щоб система припинила тиснути: «ви ніхто, у нас незамінних немає», і щоб педагоги не боялися зробити крок і почати заробляти».

 

Від редакції:
     Важливе і болюче питання піднімає аналітик. Йдеться про оплату праці вчителя. Чи тільки з боку держави мають надходити кошти на утримання вчителів? Стверджувати так – утопія. Ми давно вже відійшли від радянської моделі забезпечення освітньої галузі, живемо в ринкових умовах. Не забуваймо, що держава наша бідна (перший чинник) і корупційна (другий чинник). З огляду на це, неможливо вибудувати систему виключно державного забезпечення освіти (на нинішньому етапі її розвитку). А тому корінним і визначальним питанням реформування освіти має бути запровадження принципово нової моделі фінансування галузі.

     Саме з цього розпочала реформу медичної галузі в.о. міністра Уляна Супрун, а не з протоколів лікування. Скільки б її не сварили, на наше переконання, - це поки єдина реформа в Україні, яка розпочалася на основі перебудови фінансової моделі забезпечення.
     Додамо, що всеохоплююче підвищення зарплат вчителям не принесе очікуваних змін, а лише відсуне це критичне питання на певний строк.

     Автор пише, що вчителі можуть і повинні заробляти, що їх знання перетворюються на товар – так є в ринку. Але це має бути врегульовано законодавчо і проводитися легально. Звідси прийде конкуренція, з’являться (без умовлянь) агенти змін, освіта прокинеться з «летаргічного сну». Вчитель нарешті отримає фінансову незалежність, а значить бажану свободу. Ті, хто нездатний працювати над собою, зійдуть з дороги.

     Що ж спостерігаємо сьогодні? У Фейсбук-групах блокується всяка ініціатива зі створення і подальшого продажу власних розробок ініціативних вчителів. Розгорнуте не сприйняття будь-якого авторського «купи-продай». Натомість вважається не грішним «стырить», скопіювати задарма чужу працю, порушити авторське право. І все – під прикриттям «немає коштів». Все разом називається недоброчесністю в освіті.

     Подібна картина спостерігалася в інших галузях у 90-х роках минулого століття, коли ми лише входили у ринок. Очевидно освіта надто затрималася у своєму розвитку.