Про мотивацію до навчання

     Однією з найгостріших проблем сьогоднішньої школи є втрата мотивації до навчання серед дітей молодшого віку. Про це сказала міністр освіти і науки Лілія Гриневич під час відвідання однієї зі шкіл у м. Кропивницькому.

     На жаль, це не ГОСТРА проблема, а проблема котра затягнулась як мінімум на десятиріччя. А далі, як в народній приказці: і знову за рибу-гроші. Себто, МОН вже вкотре намагається покласти на школи (освітян) відповідальність за те, що вони лише частково можуть зробити (тут і далі виділення наше. — Ред.), а не в повному обсязі, як того хочуть у міністерстві.

     Проблема справжньої навчальної мотивації полягає в тому що це внутрішній психічний стан особистості до сприйняття та засвоєння інформації з її подальшим опрацюванням та збереженням для використання. А наші мужі весь час намагаються його підмінити ЗОВНІШНЬОЮ МОТИВАЦІЄЮ, точніше ІНТЕРЕСОМ до всього, що "гарно блищить" (такий інтерес проявляє сорока).

     Але чи використовує вона те, що нахапала, чим захопилася, і для заволодіння котрим витратила свою енергію? Чи варто перетворювати наших дітей на допитливих сорок, без формування ДОВІЛЬНИХ процесів розумової діяльності? Спираючись лише на зовнішні яскраві стимули, справжнього інтересу до навчання не збудуєш, бо є закони пізнавальної активності учнів, закономірності формування внутрішньої навчальної мотивації і ЗРЕШТОЮ − є відома піраміда МАСЛОУ, згідно з якою без задоволення базових потреб (задовільняються в першу чергу батьками) ніякі інші вищі потреби актуалізовуватися не будуть. Тобто, доки буде КОНХФЕТКА, доти буде навчання. Але мені це швидше нагадує цирк з його дресурою, а не свідомі процеси...