ІНФОРМАЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗАГАЛЬНООСВІТНЬОГО НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ — ІНФОРМАЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗАГАЛЬНООСВІТНЬОГО НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ
Cайт Українського інституту нормативної інформації
Разрыв
Пауль ПШЕНІЧКА, вчитель фізики і астрономії чернівецького ліцею № 1, заслужений вчитель України, найкращий вчитель фізики світу 2004 року за версією Intel, почесний член Лондонського інституту фізики, ім’ям якого лабораторія Лінкольна (США) назвала астероїд, володар першої в Україні міжнародної премії Global Teacher Prize. Пауль ПШЕНІЧКА,
вчитель фізики і астрономії чернівецького ліцею № 1,
заслужений вчитель України, найкращий вчитель фізики світу 2004 року за версією Intel, почесний член Лондонського інституту фізики, ім’ям якого лабораторія Лінкольна (США) назвала астероїд, володар першої в Україні міжнародної премії Global Teacher Prize.
Стаття «Чернівецький вчитель зі світовим ім’ям» (витяги), Анна Гаргаля, Чернівці
Газета «День», № 180, 10 жовтня 2017 р.
 

Від редакції:
     Нещодавно в Україні вперше було проведено конкурс міжнародної премії Global Teacher Prize (своєрідна Нобелівська премія для вчителів). Організатор — громадська спілка «Освіторія». Переможцем став вчитель з Чернівців Пауль Пшенічка. Наведемо кілька висловлювань вчителя, які нам видалися значимими.

Український вчитель про українську освіту: системний погляд

     «На прикладі своїх учнів П. Пшенічка пересвідчився, що метод проектно-орієнтованого навчання виховує людей, які вміють мислити. «Адже знання — це дія, − каже він. — Якби вони мали цінність самі по собі, то найбагатшими людьми планети були б учителі й бібліотекарі. Велика хиба, коли людей просто набивають знаннями, адже вони тепер увесь час змінюються. Ще п’ять років тому ми не знали, що таке планшет чи айфон, а сьогодні прогрес уже йде далі. Тому школа має навчити вчитися, навчити мислити й користуватися освітніми ресурсами (тут і далі виділення наше. — Ред.). Бо саме через те, що все довкола швидко змінюється, у сучасному суспільстві людина мусить вчитися все своє життя.
     У зв’язку з цим змінюється і роль вчителя. Якщо раніше він був тільки джерелом інформації, то тепер його завданням є створення умов для виявлення здібностей, розвитку творчого потенціалу та максимального росту особистості учнів. Місія вчителя — керувати процесом, що вимагає великої практичної роботи. Це щось на кшталт футбольного тренера. Його потребує навіть команда із найкращих гравців. Залежно від того, наскільки тренер професійний, вона буде гіршою чи кращою. Так само з учителем. Це дуже важливо — підказати дитині правильний напрям її розвитку».

     «Проектно-орієнтований метод навчання П. Пшенічки викликав велику зацікавленість за кордоном. Вчитель із Чернівців представив його у Гарвардському університеті, на запрошення з лекціями й майстер-класами об’їздив півсвіту від Швейцарії до Сінгапуру. Побувавши в 42 країнах, Пауль Францович скрізь цікавився тамтешньою системою освіти. «Порівняно з ними, наша школа поки не є найгіршою, що бачу по своїх (і не тільки) учнях. Однак вона дедалі деградує.
     У царині освіти вже маємо глибоко феодальне суспільство. Це проявляється у тому, що в освіті бал правлять чиновники, які прагнуть зробити чиновників з учителів, а ті — чиновників із учнів. Сьогодні вчитель не має свободи для творчісного самовираження, а у дітей відсутня мотивація до навчання, бо у суспільстві немає попиту на освічених людей. Це — біда. Бо як казав ще Бісмарк: «Немає вчителя, немає школи, а без школи — немає держави», — застерігає переможець Global teacher prize Ukraine – 2017 Пауль Пшенічка.»

 

Від редакції:
     Відверто порадував Вчитель своїм системним баченням освітніх проблем, а також тим, що вміло впроваджує свої принципи у шкільну практику. Сказане, в цілому, відповідає риториці освітянських очільників-реформаторів. Одначе констатуємо, що для Вчителя головні засади розвитку освітнього процесу вже давно стали керівництвом до дії. А за наявності «в царині освіти феодального суспільства» − здійснювати їх все ж нелегко.
     Відкриттям стало те, що в нашій державі є учителі-зірки, причому міжнародного рівня. На жаль, вчительство про них майже не знає, їх досвід і вміння чомусь залишаються не затребуваними органами управління освітою, не поширюються серед вчительського загалу. Виникає питання: «Чому наші кращі вчителі отримують визнання за кордоном, їздять у 42 країни, а не виступають з лекціями в обласних і районних центрах України? Чому Міністерство освіти не підтримує, не поширює кращий педагогічний досвід, врешті — через нормативні акти не впроваджує передове в шкільну практику?»
     Тут виправданням не може слугувати проведення конкурсу «Учитель року» − аморфного, відірваного від сьогоднішніх (а особливо завтрашніх) освітніх потреб. Сумнівно визначати переможця лише на тій підставі, що він активно використовує ІКТ на уроках. Нині вимоги до вчителя змінюються, нам потрібно формувати інший зміст вчительської праці. Саме це і має бути закладено в оцінки фахівців. Тоді зможемо виявити «агентів змін», всіляко їх підтримувати і пропагувати, спиратися на передовий досвід у реформуванні нашої школи.
Ю. Зражевський

 

______________________________