Говорить Учитель!

<…>
     …Далекого 1977-го я йшов на урок, про який у «друкованій основі» було написано: «Написання н та нн у дієприкметниках». І — більше нічого. Я йшов не заради тих н і нн. Я йшов на найголовнішу подію свого тодішнього життя — зустріч із учнями. Тими, для кожного з яких я мав зробити те найкраще, на що тільки спроможний був. І ми говорили про здійсненне і нездійсненне, сказанне і несказанне.
     І коли через місяць дирекція школи проводила традиційне опитування, виявляючи рівень популярності в учнів тих чи інших предметів, то п’ятикласники дружно віддали голоси за українську мову. А хтось із семикласників написав: «Найкращим був урок української мови, де ми говорили про щастя».
<…>

Від редакції:
     Засаднича, надважлива, визначальна думка Учителя, яка «перевертає» мету, завдання і зміст нинішньої реформи школи. Саме вона є своєрідним ключем для перетворень УКРАЇНСЬКОЇ освіти, повністю співпадає з баченням нашої школи Василем Сухомлинським. Думка про те, що в центрі освітнього процесу має бути ВИХОВАННЯ ЛЮДИНИ.
     Проходять роки, багато років, а в свідомості дітей назавжди залишається Учитель, який говорив з ними про життя, про щастя. Конкретні знання з часом можуть призабутися, не відігравати визначальної ролі в становленні дитини. А виховання наповнює її непорівнянно більшим. Тим, що дає розуміння, силу, вселяє віру, викликає потяг до прекрасного і, врешті, до необхідного, якими є знання... У цьому сила української освіти, тут джерела нашого поступу вперед.
     Чому ми не звернулися до великого педагога за порадою, чому оминули головне, чому дали себе збити на манівці? Турбуючись за дітей, за майбутнє держави, таки доведеться повертатися до витоків української педагогіки. На жаль, буде втрачено чимало часу.

______________________________