ЗНО: погляд у майбутнє
ЗНО стає токсичним для української освіти... Написав оце і самому страшно стало. Але і мовчати не можу. Бо тоді, коли у 2007–2008 роках ми запроваджували ЗНО, то ніхто й уявити не міг, що через 10–15 років у багатьох школах підготовка до ЗНО стане основною у т. з. освітньому процесі, а систематичне виконання навчальних програм, засвоєння знань, формування навичок і компетентенцій — будуть вторинними.
Не уявляли, що теми, «які будуть на ЗНО», учні виявлятимуть бажання вивчати, а інші — ні; що уроки із предметів, які «виносяться на ЗНО» відвідуватимуть, а інші предмети стануть ізгоями. Не думали, що чимало вчителів у реальний навчальний час будуть займатися натягуванням до складання ЗНО, а керівники шкіл закриватимуть на це очі...
Не уявляли, що результати ЗНО ляжуть в основу рейтингів шкіл, за якими будуть визначатися «кращі» та «гірші» заклади, а органи управління освітою знущатимуться з учителів та керівників за «низькі» результати ЗНО, хоч за даними соціологів 75 відсотків учасників ЗНО готуються до нього з репетиторами...
<…>
Що робити для випередження цього можливого провалу?
По-перше, ЗНО повинно бути відокремлене від школи. Шлюб між ними має бути розірваний. Задля збереження як ЗНО, так і нормальної школи. Як варіант — повернення до практики 2007–2008 років. Із змінами. І обов’язкова відміна поєднання ЗНО і ДПА. Котлети і мухи — окремо.
По-друге, категорична заборона оцінювання роботи закладів загальної середньої освіти у формі будь-яких рейтингів за результатами ЗНО. Якщо рейтинги потрібні, то має бути розроблена нова система формування таких рейтингів, але поза результатами ЗНО.
<…>
По-третє, технологія проведення ЗНО, як і зміст оцінювання, потребують негайних змін. Рік уже втратили. Це дуже важливо, зважаючи і на пандемію, і на дистанційне навчання... Але особливо важливо це для того, щоб навчання у старшій школі не стало лише підготовкою до ЗНО... Як воно є зараз.
<…>
P.S. Дуже прикро було писати про токсичність ЗНО для сучасної шкільної освіти. І не хочу бути в ролі Тараса Бульби...
Від редакції:
Ігор Лікарчук — один з останніх освітніх «аксакалів», який глибоко, системно, фахово бачить проблеми галузі. І не тільки бачить, а й пропонує цілком конкретні рішення. Таких у нас залишилося вкрай мало. На жаль, до керівництва країною, освітою ми вибираємо зовсім інших людей.
______________________________
|